Агресивна дитина «

Агресивна дитина – це не тільки батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, але й нещасна дитина, яку ніхто не розуміє, не хоче приголубити й пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішньої емоційної нестабільності, згусток негативних переживань, один із способів психологічного захисту.

Такі діти використовують будь-яку можливість аби штовхати, бити, щипати інших. Їхні вчинки часто мають провокаційний характер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові розлютити маму, вихователя, однолітків. Наприклад, така дитина буде свідомо вдягатися якомога повільніше, відмовитися мити руки, збирати іграшки, поки не розлютить маму, не почує її крик та не отримає від неї ляпас. Після цього дитина сама готова заплакати, а заспокоїться лише тоді, коли мама почне втішати та приголубить її. Правда дивний спосіб привернути увагу? Але для такої дитини це єдиний механізм зняття психоемоційного напруження.

Причини агресивності майже завжди зовнішні: сімейне неблагополуччя. На жаль, багато дітей виховуються в сім’ях, де агресивність проявляється у поведінці батьків. Іноді дорослі бувають надмірно поступливими й безпорадними, коли діти проявляють агресивність у поведінці. Дитина може маніпулювати дорослими, зловживати їхнім добрим ставленням, але подібна ситуація викликає в неї тривогу: «Чи зможуть захистити мене ці дорослі, з якими я роблю все, що захочу?». Це почуття тривоги викликає все нові й нові прояви агресії, а батьки, які відступають, підсвідомо сприяють цьому.

Агресія – це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів.

Ця сила необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама агресія, а неприйняті форми її прояву: звичка кричати, ображатися,битися. Тому завданням виховання дитини є не усунути її агресію, а навчити адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття. Саме тому, що дитина не вміє усвідомитий висловити протест стосовно значущої особи (батьків чи вчителя), у неї може виникати «безпредметна агресивність»: поширення почуття злості на слабші та безпечні об’єкти – на дітей, тварин, предмети. Причиною підвищення дратівливості також можуть бути фізичні чи психологічні проблеми дитини, які виснажують її, підвищують збудливість та імпульсивність.

Як же можна вплинути на небажані прояви агресії у дитини? Дорослі повинні приділяти їй більше уваги, в певних ситуаціях проявляти більше рішучості. Така поведінка дорослих впливає на дітей заспокійливо. Але, безумовно, й дорослим необхідно стежити за своєю поведінкою, щоб не стати поганим зразком для дитини.

Слід зауважити, що дорослі покладають надто багато надій та такий метод виховання як покарання. Якщо на прояви дитячої дорослі відповідатимуть такою ж агресією – вони зазнають поразки. Тож карати чи не карати дитину?

Не можна карати і сварити дитину:

Під час хвороби або неповного одужання. Психіка людини у цей час особливо вразлива, реакції непердбачувані;
Під час їжі, гри, роботи, після сну та перед ним;
Одразу ж після фізичної чи душевної травми (падіння, бійки, нещасного випадку);
Коли дитина вже не спрявляється зі страхом, неуважністю, лінощами, роздратуванням, будь-яким недоліком;
У всіх випадках, коли щось не вдається;
Коли внутрішні мотиви вчинку вам не зрозумілі;
Коли ви самі стомилися, чомусь засмучені або схвильовані. У такому стані лють підказує завжди неправильні кроки.

Ще одна помилка: батьки сварять дитину і стверджують, що вона ледар, боягуз, ідіот, негідник, нелюд. І дитина вірить. Слова для неї значать лише те, що значать. Будь-яке твердження сприймається однозначно: ніякого переносного смислу.

Слід запам’ятати:

Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненадивидіти;
Якщо дитина живе у ворожнечі, вона вчиться агресивності;
Якщо дитину висміють, вона стає замкненою;
Якщо дитина зростає в докорах, вона починає жити з почуттям провини;

І навпаки:

Якщо дитина живе в терпимості, вона вчиться сприймати інших;
Якщо дитину підбадьорюють, вона починає вірити в себе;
Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною;
Якщо дитина зростає у чесності, вона вчиться бути справедливою;
Якщо дитина живе у безпеці, вона вчиться вірити людям;
Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

Поради батькам

Встановіть довірчі взаємини з дитиною, будьте доступним, чесним і послідовним, поважайте особистість дитини.
Спілкуючись з дитиною, залучайте її до такої діяльності, яка б зменшувала внутрішнє напруження і тривожність ( прогулянки, рухливі ігри, танці тощо ).
Постійно спостерігайте за поведінкою дитини, схильної до агресії, особливо під час звичної діяльності, коли можуть виникнути конфлікти.
Пропонуйте швидкий позитивний зворотній зв’язок для прийнятних форм поведінки:
- Розпізнавайте та підтримуйте основні позитивні риси дитини, заохочуйте до повторення бажаних вчинків;
- Ставте перед дитиною невеликі конкретні завдання і сприяйте їхньому виконанню;
- Великий успіх складається з малих і навіть невеликий успіх підвищує самооцінку.
Пропонуйте швидкий реальний незагрозливий зворотній зв’язок для неприйнятних форм поведінки: в агресивної дитини майже завжди є бажання справити враження на ровесників та ін. Водночас у неї не вистачає знань про те, як її сприймають інші, тож, заспокоївши її, можна допомогти дитині усунути небажане в поведінці.
Відпрацьовуйте можливі конфліктні ситуації, демонструючи за допомогою рольової гри адекватну безпечну реакцію. Для рольових ігор використовуйте епізоди з популярних казок. Дайте можливість їй через обрану роль оцінити вчинки головного героя.
Розділяйте оцінку поведінки дитини та оцінку її особистості: « Я не вважаю тебе поганим, та вчинок твій – неправильний». Не зважайте на дії дитини, якщо бачите, що вона хоче маніпулювати вами.
Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби й захисту.

Волощенко В.С., практичний психолог психоневрологічного відділення КНП РОП «Астра» ЧМР